Menu

Звичайна школа для незвичайних дітей: чи готові ми до інклюзивної освіти?

  • Джерело: Львівська Газета
141258.jpg
Цьогоріч на рівні міста у Львові збільшать зарплату асистентам, які допомагають у навчальних закладах дітям із певними порушеннями. Асистентам пропонують зарплатню в розмірі 4 тисяч гривень замість приблизно двох тисяч, які є зараз. Таким чином у місті сподіваються подолати брак помічників учителів. Сьогодні їх на все місто лише 69, саме стільки є і інклюзивних класів у Львові. В одному такому класі може навчатися не більше трьох особливих дітей. Потреба ж Львова значно більша: вакантними є понад 60% посад. Розповідаємо як вчаться львівські  школярі з особливими потребами. Інклюзивне навчання – це можливість дітей з порушеннями навчатися у звичайних класах загальноосвітніх шкіл. Зважаючи на конкретні особливості, їм створюють відповідні умови, аби вони могли отримати якісну освіту рівноцінно із своїми ровесниками. Експертка у силу обставин Юлія Аронова у сфері інклюзивної освіти знає чи не всі нюанси. Цього року вона відправила в звичайну львівську школу свою донечку Діанку, дівчинку з особливими потребами. Це одне з її нових досягнень у вихованні дитини із синдромом Дауна. «Інклюзивна освіта насправді починається не в школі і не в першому класі, – розповідає Юлія, – До всього цього треба йти поступово, що ми і робили з Діанкою з півторарічного віку». Саме в такому віці жінка привела свою доньку у розвивальний центр для малюків. Там діти гралися разом, танцювали. І так поступово Діанка звикала до колективу, тож мама, не вагаючись, віддала її у звичайний садок. «В садку у нас проблем не було. Ми проходили трохи туди, а потім там сформували спеціальну групу для дітей з особливими потребами. Мені запропонували перевести туди дитину, однак вихователі відмовилися її віддавати. Казали, що вона гарна і слухняна, не завдає їм жодних труднощів». Після закінчення дитсадка перед родиною Аронових знову постав вибір. Діанку можна було віддати в спеціалізовану школу. Це значно простіше для батьків, адже дитина перебуває у відповідному середовищі і постійно під наглядом. Звичайна ж школа стає дещо викликом. Та Юля каже, що вибір був очевидним, адже Діана відвідувала звичайний дитсадок. Тож якщо віддати її в закриту спецшколу, це буде стресом. За роки навчання дитина звикне до іншого середовища, однак потім їй все одно доведеться повернутися в життя, де люди різні. «Я прийшла в школу, до якої ми належимо територіально. Поговорила з заступником директора, пояснила ситуацію. Я наголосила, що не просто віддаю до них свою дитину, а максимально долучаюся до організації інклюзивного класу.  Ця школа минулого року вже прийняла хлопчика із синдромом Дауна, тому тут уже мали певний досвід і розуміли – нічого страшного в цьому немає», – каже Юлія Аронова. Тож Діанка зараз відвідує перший клас. У цьому ж класі вчиться ще одна дитина із синдромом Дауна. Вчителеві допомагає асистент. Як це працює у нас? Поодинокі випадки і спроби навчання особливих діток у загальних школах для Львова не новинка. Таке траплялось ще від 1990-х років. Проте офіційно в місті ще не було жодного випускника цієї форми навчання. В Україну термін інклюзія прийшов в 2009 році, а у жовтні 2010-го Міністерство освіти прийняло Концепцію розвитку інклюзивної освіти. Нині батьки змінюють свої погляди і часто наважуються віддати дитину з особливими потребами у навчанні до звичайних шкіл. Тож кількість таких класів постійно зростає. Якщо у 2015 році їх було лише 15, то минулоріч – уже 47. А цього вересня їх стало майже 70. У школах Львова навчаються дітки незрячі, з порушеннями слуху, опорно-рухового апарату, мовлення, розумового розвитку, з синдромом Дауна, розладами спектру аутизму, затримкою психічного розвитку. Загалом в Україні протипоказів для зарахування на інклюзивну форму навчання немає. «Хоча у світі існує практика навчання дітей зі складними порушеннями у спеціальних установах. Адже лише там є спеціальні фахівці, які мають відповідну освіту і, що дуже важливо, досвід роботи з такими дітьми. Наші вчителі лише навчаються цьому. І процес цей не є швидкий», – пояснює Наталія Приймак. Чи віддавати дитину в інклюзив, вирішують самі батьки. Вони можуть привести її у будь-яку школу. «Для кожної дитини з особливими потребами, яка навчається в інклюзивному класі, укладають індивідуальний навчальний план, базуючись на її потребах і талантах. Діана відвідує не всі уроки разом з однокласниками, але натомість матиме індивідуальні корекційні заняття. Важливо, що батьки є обов’язковими учасниками при укладанні навчального плану, бо вони як ніхто знають свою дитину, до чого вона має хист, а чого їй не треба», – пояснює Юля Аронова. Чому ми не готові? «Інклюзія у Львові розвивається досить швидко. Переважно завдяки батькам, які є рушіями процесу, – розповідає методист з інклюзії Навчально-методичного центру освіти Львова Наталія Приймак. – На жаль, наше суспільство в цілому, і вчителі загальноосвітніх навчальних закладів зокрема, до цього не готові. Їм ще багато треба вчитися». Основна проблема – брак досвіду і навіть матеріальних речей. Юля Аронова каже, що діти з особливими потребами зазвичай візуали, тож інформацію їм набагато легше сприймати на картинці. Роздаткового матеріалу поки що у школах бракує, тому Діанка бере із собою з дому «Нумікон». Це спеціальний набір форм і шаблонів різного кольору, завдяки яким цифри дівчинці запам’ятовуються простіше. Не завжди директори, вчителі та навіть батьки інших дітей ставляться до цього прихильно. Однак зазвичай лише через власну необізнаність. Якщо ж їх консультувати, розповідати і радити, врешті розуміють, ніякої загрози такі діти своїм однокласникам чи вчителям не несуть. З педагогом працює асистент, тож якість навчання у класі також не постраждає. Асистентка Оля Оля Левицька працює асистенткою учителя в інклюзивному класі вже другий рік. Допомагає хлопчикові Нестору, у якого синдромом Дауна. Дівчина каже робота не така складна, як може видатися на перший погляд. Швидше навіть цікава з точки зору хорошого професійного досвіду для молодого педагога. «В чому полягає моя робота? Я допомагаю дитині не відволікатись від завдань, які треба виконувати, поки вчитель працює з класом. Адже особливі дітки вчаться за особливою програмою», – розповідає Оля. Тож асистент допомагає вчителеві готувати матеріали для цієї програми. На жаль, поки що їм дуже бракує методичок для роботи. Про брак кадрів асистент Оля говорить коротко: «Звичайно, причина в малій зарплаті. В одному інклюзивному класі може навчатися не більше трьох дітей. А наша ставка досі була лише 0,5». Дитина, згідно з навчальним планом має 19 годин на тиждень, тоді як асистент лише 12,5. «Тому ми з учителем вирішуємо, на яких уроках мій підопічний може сидіти сам, а на яких йому потрібна допомога», – каже Оля. Та вона не обмежується лише навчанням, а наглядає за дитиною у їдальні, на перервах допомагає Несторові подружитися з однокласниками. «Нашим діткам часто треба повторити кілька разів, щоб вони краще запам’ятали. Тим не менше, кожного дня ми з вчителем дуже радіємо новим успіхам і досягненням».   Зоряна Довганик, начальниця управління освіти ЛМР На сьогодні, відповідно до типових штатних розписів передбачено півставки асистента вчителя у тих класах, де навчаються діти з інклюзивною формою навчання. Звичайно, що робота асистента вчителя надзвичайно важка і важлива, і той рівень оплати праці, який передбачений, – надзвичайно низький. У разі введення додаткової штатної одиниці ще додати з міського бюджету півставки асистента-вчителя – це допоможе людині отримувати більшу заробітну плату і, ми сподіваємося, що такі посади не будуть більше вакантними.

lvivport.com © 2004-2013

Використання матеріалів, розміщених на сайтах холдингу можливе виключно за умови посилання на джерело. Агенція не несе відповідальності за матеріали, розміщені відвідувачами сайтів. У випадку виявлення на сайтах холдингу матеріалів, що порушують авторські права або інші нормативно-правові акти України, повідомте про такі факти адміністрацію.

lvivport.com

Наші проекти

Слідкуйте за нами



Ми слідкуємо за сайтами