Menu

Чим більше влади – тим більша відповідальність, – історики

  • Джерело: ЗІК

Чим більша влада – тим більша відповідальність



Олег Фешовець. Фото: Микола Тис/ZIK
Олег Фешовець. Фото: Микола Тис/ZIK



Олег Фешовець, кандидат філософських наук, завідувач Центру українських військових традицій та патріотичного виховання НДІУ:



Найбільш небезпечне у кожній революції – це втрата можливостей на її початку. Революція може відбуватись тільки на першій хвилі – рано чи пізно народ втомлюється від процесу. Перший період революції дуже динамічний ‒ саме тоді слід зробити багато речей, які потім будуть працювати на справу. Які б не були зусилля уряду Української народної республіки у 1918-19 рр. – це були реактивні спроби гасити полум’я, але, фактично, будувати державу вже було неможливо.


Якщо порівнювати Українську революцію з Великою французькою революцію кінця XVIII ст., то французи мали цілу плеяду філософів, які спрямували революційні події у певному руслі – у нас цього не було. У 1917 р. влада у Петербурзі сама не знала що робити – в цей час потрібно було розбудовувати Україну, зокрема у питанні армії. Натомість, Володимир Винниченко переконував, що не потрібно регулярного війська, а вистачить поліційних загонів.


Бабця одного з наших колег жила у Києві під час Української революції 1917-21 рр. Ось як вона охарактеризувала ті події: «Більшовики прийшли ‒ повели когось у білизні розстрілювати. Білі прийшли ‒ повели когось у білизні розстрілювати. Наші – нікого не пішли розстрілювати». Коли голова Директорії Володимир Винниченко бачив як військові торгують амуніцією на базарі, він вжив «дуже ефективних» заходів ‒ написав «вбивчий» памфлет у газету, щоб вони прочитали і застидались.


Люди мають відповідати за свої вчинки. Якщо людина береться за керування державою, має свої ідей щодо її розбудови і вона їх не реалізовує, цей проект терпить поразку – її потрібно притягнути до відповідальності, а не ставити їй пам’ятники.


Чим більше влади – тим більша відповідальність. Якщо ти щось не зробив, то потім цілий народ за це розраховується. Колись Віктор Ющенко казав, що не відповідає за все у цій країні. У кого ж тоді була більша влада у цій державі як не у нього? Нормальна традиція для еліти ‒ коли в неї культивується самогубство, коли хоч так можна зберегти свою честь. У нас же кожного разу відходять і кажуть: «я робив, що міг». У такому випадку йди і працюй бухгалтером і роби, що можеш – тоді до тебе великих претензій не буде.


У нас інколи говорять, що треба їздити на Схід України і когось переконувати бути українцями – складається враження, що ми далі не у своїй державі живемо, бо повинні на громадських засадах їхати і когось переконувати. У державі найкращий інструмент переконання – це армія і спецслужби.


Ми дуже часто чуємо, що поразка Української революції – це наслідок того, що селяни не були просвітлені, що у нас не була сформована нація. Таке трактування – це причина, яка поставлена з ніг на голову. Нації формуються під час революції. Люди, які приходили до влади розуміли, що без нації неможливо, що все потрібно уніфікувати, тому «залізна рука» всіх вистроювала в колону та спрямовувала до певних цілей результатом чого була побудова сильної держави.


Коли той чи інший народ до кінця б’ється за свою свободу – це треба вітати. Ніколи не розумію тих, які кажуть, що хай би краще упівці здались Червоній армії і далі не воювали, бо вони привели до стількох жертв – це абсолютна дурниця. Тільки серйозні нації, які недарма сильні у цьому світі, розуміють необхідність цієї боротьби. Пам’ятаймо слова Вінстона Черчилля: «Той народ, який впаде в бою ‒ має шанс наступного разу піднятись, а той, який здасться без бою – наступного разу ніколи не підніметься».


Складається враження, що це наші часи



Іван Хома. Фото: Микола Тис/ZIK
Іван Хома. Фото: Микола Тис/ZIK



Іван Хома, кандидат історичних наук, доцент НУ «Львівська політехніка»:



Державний діяч ЗУНР Осип Назарук писав, що Україна – це «вкраїна потенціального або ефективного хаосу та слабої національної свідомості, чим далі на схід тим слабшої». Галицькі Січові стрільці, звільняючи землі Наддніпрянщини від більшовиків, були здивовані, що українська влада не має підтримки у суспільстві. Селянство у той час не усвідомлювало, що відбувалось у Києві. Пробудити у суспільстві національну свідомість було дуже складно. Осипа Назарука дивувало, що люди отримали омріяну державу, а для них ця держава ніщо – їм було потрібно одну землю.


Рушієм політичних процесів в Українській революції були військові. Перший Універсал Української центральної ради був прийнятий на Другому всеукраїнському військовому з’їзді, що проходив у Києві 23 червня 1917 р., а не на Першому всеукраїнському селянському з’їзді, що відбувався 10-15 червня 1917 р. Зрозуміло такі дії, адже в інших обставинах хто знає, що було б з лідерами Української центральної ради – можливо, їх би арештували і процес державотворення завершився б ще в червні 1917 р. Російський Тимчасовий уряд побоявся, бо розумів, що це військовий з’їзд і якщо б українські солдати збунтувались – російський фронт міг би завалитись. Більше мільйона солдатів делегувало своїх представників на з’їзд до Києва.


УНР могла мати диктатуру. Ідея із її встановлення була висунута на нараді 16 січня 1919 р. полковником Євгеном Коновальцем. Командир Січових стрільців запропонував встановлення індивідуальної або колективної диктатури. Це пропонувалось Володимиру Винниченку або Симону Петлюрі – жоден із них не погодився. Потім Євген Коновалець запропонував колективну диктатуру у складі трьох: себе, Симона Петлюри і Володимира Винниченка. Якщо прочитати звіт цієї наради яка відбувалась 16 січня 1919 р. – іноді складається враження, що це наші часи: політики неадекватно сприймали загрози які насувались; починали бавитись у демократію; всі почали боятись, що хтось матиме необмежену владу.


«Нехай нас розсудить залізо і кров»



Олександр Дєдик.  Фото: Микола Тис/ZIK
Олександр Дєдик. Фото: Микола Тис/ZIK



Олександр Дєдик, заступник головного редактора Львівського мілітарного альманаху «Цитаделя»:



«Революцією», зазвичай, вважають боротьбу за владу або зміну суспільного устрою. Якщо взяти таке визначення, тоді дивно чому ми не називаємо боротьбу Юлія Цезаря з Гнеєм Помпеєм «цезаріанською революцією». Очевидно, що революція – це щось глибше, ніж зміна влади і боротьба за неї. Якщо ми говоримо про події 1917 р. у Галичині – ми можемо дійти висновку, що це вихід на світову арену нової української нації. Коли на арену виходить нова нація – вона прагне якнайбільшого. Якщо вона цього не прагне – вона нацією стати не може.


Американці, коли виходили на світову арену, також хотіли встановити свою державу на всій своїй землі. Вони досить довго не могли здобути місто Нью-Йорк під час Війни за незалежність (1775-1783 рр). Були думки, що потрібно домовитися з англійцями – хай вони залишаються в Нью-Йорку. Однак ця думка не прижилась.


Пропонувати нації, яка виходить на світову арену, відмовитись від своєї території – це безперспективно, безнадійно, і це не сприймається народом. Так само сприйняли це і в ЗУНР, коли миротворці Антанти приїжджали у Галичину у лютому 1919 р. («Місія Бартелемі»), і пропонували віддати полякам Львів чи Дрогобицько-Бориславський басейн та обмежитися однією Тернопільською областю. Очевидно, з погляду сформованих націй – це були цілком дипломатичні та сприятливі умови. Уряд ЗУНР як і народ виступили проти цієї пропозицій Антанти. І всі сьогоднішні міркування, що краще було отримати менше – це міркування заднім числом. В тогочасній дійсності такі питання навіть не могли ставитись. На пропозицію Антанти залишити українцям за собою лише частину Галичини начальний комендант Галицької армії Михайло Омелянович-Павленко відповів: «Нехай нас розсудить залізо і кров», ‒ і це було абсолютно сприйнято суспільством.


Щодо військової диктатури, то вона можлива тільки у тих умовах, коли за військовими стоять політики. Військові звикли командувати, однак вони не звикли керувати. У ЗУНР були дві спроби встановити військову диктатуру: перший раз пропонували полковнику Дмитрові Вітовському, другий – генерал-чотару Віктору Курмановичу. Обидва зразу відмовились від пропозиції, оскільки за ними не стояла жодна політична сила яка б могла взяти державну владу у свої руки. Командувати військом – це одне, а командувати державою – це зовсім інше.


Король французький король Франциск І програв битву під Павії 1525 р. і потрапив в іспанський полон, втратив армію, витратив всіх гроші, щоб повернути себе і єдине, що міг сказати: «Але я ж все-таки король». Незважаючи на результат революції сторічної давності і тої, що була тепер – після кожної із них все більше людей у нашій державі вважають себе українцями.


Аналог ДНР ‒ Галицька соціалістична радянська республіка



Роман Кузьмин. Фото: Микола Тис/ZIK
Роман Кузьмин. Фото: Микола Тис/ZIK



Роман Кузьмин, кандидат історичних наук, старший викладач НУ «Львівська політехніка»:



Потрібно завжди сподіватись на свої сили. Ми вже мали приклад Євгена Петрушевича, який все чекав допомоги Антанти. У міжнародній політиці завжди можна домовитись, навіть з найбільшими противниками ‒ США ж визнав Радянський Союз у 1933 р.


Що зробила Антанта для українців? Вона визнала, що українські території є в хаосі і оголосила блокаду. Кордони були закриті навіть для медикаментів і, як наслідок, коли у лавах Галицької армії був тиф ‒ велика кількість вояків загинули, бо не було їх чим лікувати.


Методи, якими росіяни ведуть свою боротьбу проти України сьогодні, багато у чому нагадують і події сторічної давності. Аналогом сьогоднішніх ДНР/ ЛНР під час Української революції 1917-21 рр. ‒ були більшовицькі Донецько-Криворізька радянська республіка, Одеська радянська республіка, Радянська соціалістична республіка Тавриди, Галицька соціалістична радянська республіка.


Дуже часто революції використовують сусідні країни для своєї агресії. Як ми бачимо з подій сторічної давності – Революція гідності у цьому не виняток. Однак, якщо б не було Української революції 1917-21 рр. – не було б тих, хто захищав Україну всередині ХХ ст. і тих, хто захищає її сьогодні.


Михайло Галущак,

для IA ZIK

Додати коментар


Захисний код


Оновити

lvivport.com © 2004-2013

Використання матеріалів, розміщених на сайтах холдингу можливе виключно за умови посилання на джерело. Агенція не несе відповідальності за матеріали, розміщені відвідувачами сайтів. У випадку виявлення на сайтах холдингу матеріалів, що порушують авторські права або інші нормативно-правові акти України, повідомте про такі факти адміністрацію.

lvivport.com

Наші проекти

Слідкуйте за нами



Ми слідкуємо за сайтами